Dostizeniya  Ustremlenie Missiya  Mudrost  Vzaimootnosheniya  Sostoyanie  Zdorovie 




ХУСТКА НА ЩАСТЯ: ЖІНОЧА МІСТИКА

Сьогодні хустка — доволі популярний предмет у гардеробі сучасної жінки, але вже скоріш як яскравий і модний аксесуар. То може, повернемось до витоків, до забутої жіночої містики? А може, і у вас є старенька бабусина хустка, яка зберігає тепло й затишок, але ви не знаєте, яким скарбом володієте...

Hystka text

Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління. 

Хустки супроводжували людину впродовж усього життя. Їх традиційно використовували, коли народжувалася дитина, а потім на хрестинах. Юнаків на проводах в армію матері обов’язково перев’язували хустками. Вважалося, що ця хустка збереже від усіх негараздів. Коли до дівчини приходили свататися, то вона мала винести судженому хустку на знак згоди, що виходить заміж по любові. На весіллі і донині збереглася традиція три рази покривати цим головним убором наречену, що означає її перехід у статус заміжньої жінки.

У давні ж часи жінки мали хустки, як то кажуть, на всі випадки життя: були святкові хустки, в яких йшли до церкви, і були буденні, в яких працювали у полі чи по господарству. Казали, що коли хустка виглядала багато, то, відповідно, за- можною була і родина. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, а вдови – лише чорні. Хустки також мали різний розмір: маленькі були більш повсякденними, великі одягалися на голову, а на грудях закручувались, щоб було тепло. Наприклад, якщо жінка несла маленьку дитину, то закутувала і її, і себе.

Раніше хустки були прикрашені геометричними фігурами, в основному білого кольору, їх вишивали вручну сріблом чи золотом. З XVIII сторіччя з’явилися хустки з квітковими орнаментами. Ці візерунки, що збереглися і понині, пішли від південних слов’ян, турків і персів.

 

ЖИТТЯ, РОЗГОРНУТЕ НА ХУСТЦІ

Люблю носити хустки. Якось одягнула свою улюблену білу хустку з китицями, наверх пов’язала ще жовту і голубу хустки, і так пішла вулицями, згодом зустріла цілу делегацію іноземців – і півгодини з ними фотографувалась.

Моє захоплення хустками почалось, коли я закінчила десятий клас і на першу свою заробітну платню купила собі хустку. У мене є ще менша сестричка, і їй також сподобалася та хустка. І я переділила її навпіл, половину віддала сестрі, а половину залишила собі. А потім сказала: «В моїй родині буде дуже багато хусток!». Зараз у мене більше трьохсот хусток, які я колекціоную понад сорок років. 

Вони дивовижні, вони надихають і підносять, вселяють любов і гордість за свій народ, за його історію, вселяють віру в майбутнє

У колекції не тільки мої хустки, хустки моєї родини, але й експонати з різних областей України, різних сімей і родів – з надзвичайно цікавими історіями, тому що за кожною хусткою – життя жінки. Але все ж найцінніші – це хустка моєї мами, моєї бабусі – хустки моєї родини.

Дідусь перед тим, як іти на війну, подарував моїй бабці Марії хустку, вона для неї була найдорожча, тому що це був останній подарунок, який їй зробив чоловік, – з війни дідусь не повернувся. Бабуся сама піднімала четверо дітей. Та хустка була маленька, рябенька, у дрібну клітинку, з китицями. Я пам’ятаю, що бабуся постійно була в цій хустці і майже її не знімала. І просила, щоб ту хустку поклали у труну, коли помре. Ми виконали її волю. Я довго не могла знайти подібної хусточки для своєї колекції. І одного разу на базарчику у старенької бабусі випадково натрапила на схожу, одразу ж купила, ще й виявилось, що звати стареньку так само, як і мою бабусю. Я думаю, що це не просто так.

Також у колекції є хустка, історія якої, сповнена любові і надії, бере початок у далекому 1936 році. Цю хустку мені передала сім’я Романових із Харківської області. Напередодні війни чоловік подарував дружині цю хустку і в 1941-му пішов на фронт. Невдовзі жінка отримала звістку, що коханий зник безвісти. Взявши до рук цю хустку, вона відчула, що та тепла, а значить, чоловік живий і повернеться додому. Хоч ніхто з родичів й не вірив, але за кілька років чоловік повернувся і сказав, що тільки віра і любов дружини зберегли його від загибелі. Ця хустка дуже простенька, із сатину, але була в родині потужним оберегом.

Я збираю не просто красиві головні убори – збираю і їх історії

Ще одна дивовижна історія. У далекому 1933 році родину Косенків відправляли до Сибіру, в Архангельську область. Мати тримала на руках малесенького хлопчика, якому ще й року не виповнилось. Коли вони вийшли з потягу, невідомий чоловік підбіг до них та зірвав із жінки хустку, яка зігрівала дитину. Немовля могло загинути, але, на щастя, підійшла жінка з села і віддала свою хустинку, темну з оранжевим орнаментом, наче ткану, зі словами: «Збережи життя дитині, закутай малого. І запам’ятай: ця хустинка дісталась мені від прабабусі». Цю хустку берегли як реліквію, і хоч минуло вже багато років, вона виглядає, як нова. 

Є в колекції і дві маленькі хустинки, подаровані Аль Мухаммедом. Це дві хусточки його мами. Ще у 1960-х юна українська дівчина закохалась у молодого хлопця з Арабських Еміратів, який навчався тоді у Києві. Згодом юнак забрав киянку, яку покохав, у свою країну. З собою дівчина взяла ось ці дві хустиночки. Одну «газову», а іншу з мальвами, ружами. Все життя вона дуже хотіла повернутися додому. Але діти, родина – так і не довелось жінці побувати ще хоч раз на рідній землі. Коли вона померла, її син знайшов мене і передав ці дві хусточки, сказавши: «Нехай душа моєї мами хоч хусточками повернеться на батьківщину». 

 

НАЙЩАСЛИВІША

Хустка – це не просто аксесуар, це історія. Я збираю не просто красиві головні убори – збираю і їх історії, і вони дивовижні, вони надихають і підносять, вони вселяють любов і гордість за свій народ, за його історію, вселяють віру в його майбутнє.

Одним із найцінніших експонатів, напевно, можна вважати хустинку, яка виконує бажання того, хто торкнеться до неї. В мене була виставка в Київському міському центрі сім’ї, яку відвідала одна жінка, яка присягала, що ця хустка до неї промовляє: «Як добре, як добре». Цю хустку мені передала із Вінницької області родина Куденків. Дванадцять поколінь роду об’єднала ця хустка, триста років передавалась вона з покоління в покоління не тільки по жіночій лінії – коли народжувались хлопчики, хустку передавали їм. І ота сильна енергетика, мабуть, і діє на те, що загадані бажання здійснюються. Раніше жінка вишивала хустку і мріяла, що коли її вдягне, то буде найщасливіша, найкрасивіша, найздоровіша, а якщо жінка така, то і її діти такі, правда ж? Тому що вона подбає, щоб вони також були здорові, забезпечені. Тому, мабуть, хустка має таку сильну енергетику.

Проводжали ми хлопців в АТО, і я взяла з собою ту щасливу хустку. Один із хлопців підійшов, навіть став на коліна, перехрестився, поцілував цю хустку – загадав бажання, і легко здогадатися, яке… Згодом каже: «Не забирайте хусточку, нехай ще прийде мій товариш. Він чергує, я його підміню, щоб він також загадав бажання». Дивишся на цих хлопців – вони думають не тільки про себе, а й про товаришів, які поруч. Це дуже цінна риса наших людей, і так було завжди: одного разу під час виставки в Сумській області до мене підійшов чоловік і попросив затриматися, аби він зміг з’їздити в село і привезти хустинку своєї мами. Під час війни вона дала прихисток 47-м сиротам, нагодувала усіх і вивела в люди.

 Людмила Грабовенко, заступник генерального директора видавничого дому «Справи Сімейні», колекціонер.

 

Колесо Жизни №92 или №10 2015

 

Получать новые номера журнала первым! 

...

Написать отзыв
Отзывы «ХУСТКА НА ЩАСТЯ: ЖІНОЧА МІСТИКА»

Ваше имя *:

E-mail *:

Текст сообщения *: