Dostizeniya  Ustremlenie Missiya  Mudrost  Vzaimootnosheniya  Sostoyanie  Zdorovie 




У пошуках свого Всесвіту. Інтерв’ю с Діаною Поповою

Діана Попова
Директор Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, магістр міжнародного права, кандидат історичних наук

 

Чи обов’язково шукати вчителя для внутрішнього розвитку?

Людина народжується, щоб розвивати свій дух і виконувати призначення. Пошук себе може тривати довго. Хтось усе життя шукає вчителя, інший намагається пізнати свій внутрішній світ самостійно. Діана Попова розповіла «КЖ» про власний шлях до розуміння себе і своєї ролі у довкіллі.

На ваш погляд, чи є культура, яка виховує дорослих?

Людина має власну ідентичність і мусить розвиватися в той спосіб, який вважає для себе потрібним і доречним. Вже багато сказано про реформацію, яка відбулася 500 років тому. Є різні думки на цю тему, але я вважаю, що такий феномен виник саме через те, що людина не знаходила себе в традиційній європейській церкві, яка на той час існувала як інститут.

Проте ми бачимо, що ведична культура розвивається упродовж багатьох тисяч років. Веди ще навіть не писали, а передавали традиції та канони із вуст в вуста. Я довго не могла усвідомити, як за стільки тисяч років ні Веди, ні Упанішади не зазнали жодних змін. Ця культура процвітала ще в ті часи, коли в світі не було такої кількості мов. І до сьогодні санскрит зберігся майже незмінним. Їхні мантри, на мій погляд, мають величезну силу. У мене це викликає захват і бажання долучитися до цієї культури, зрозуміти її.

Ви побували в Індії. Яке враження на вас справила ця країна?

В сучасній Україні я, як і реформатори 500 років тому в Європі, не могла знайти себе і свого місця в духовному розвитку. Тому почала шукати вчителів в інших місцях.

У 2001 році я потрапила до Індії. Звичайно, тоді ця країна не була такою, як зараз. Вона розвивається і змінюється дуже швидко, але внутрішні індійські канони, постійний фокус в середину, не змінюються 1000 років. Щоб не відбувалося, як би не змінювались звички, шляхи, комунікації, хто б не приходив, щоб завоювати їхню землю, – ніхто і ніколи не зміг їх підкорити. Це справжній феномен. Індія поглинала всіх. Я не знаю, як це можливо.

Ми, українці, ніби теж такі – по нас хто тільки не ходив, ми тримаємося. Але власну ідентичність досі шукаємо, а індуси не втрачали її ніколи. В них навіть кастова система збереглася, хоча на законодавчому рівні вона не існує. Із 1,3 млрд людей, що населяють країну, 70% підтримують культуру вегетаріанства. Крім того, тут у якийсь спосіб співіснують мусульмани, християни, євреї, зороастри, більше 12 різних конфесій хінду – і всі знаходять собі місце під сонцем.

Вам вдалося знайти те, що шукали?

Зі мною відбулася колосальна трансформація. Я зрозуміла, що єдиний спосіб рухатися далі – набувати власного духовного досвіду. Скільки би ти не «проковтнув» книг – це буде твоє бачення чужого досвіду, і не більше. Щоб мати свій власний, ти мусиш постійно пірнати в середину себе і звідти вже рухатись до поєднання зі світом – це саме те, чому вчить йога. Не треба бути в опозиції, треба постійно шукати момент знаходження на поверхні цієї хвилі, а не рухатись постійно, щоб її обійти. Мені здається – це важливо. Це мій досвід.

Що важливіше – знайти гуру чи самому стати вчителем собі?

На це питання немає однозначної відповіді. Кожна людина в певний період має свою правильну відповідь. Коли поруч є те, що викликає в тобі силу тяжіння, яку неможливо описати словами, ти просто це відчуваєш і починаєш вивчати шлях до сили, яка тебе притягує, – ти постійно про це думаєш та рухаєшся їй назустріч. Життя – це шлях, і людина постійно обирає той, яким піти. Іноді ми робимо не той вибір, повертаємо в інший бік… І так усе життя. Кожен із цих шляхів правильний у певний час та з певним досвідом. Змінюються час і досвід – може змінитися шлях. Мені здається, що це неможливо пояснити і навчитися цьому неможливо.

Чи знайшли ви свого духовного вчителя?

Насправді я бачу вчителів у багатьох людях, які зустрічаються мені. Одного разу, коли я була на Сході, попросила наставника відповісти на одне дуже важливе на той час для мене питання. Він посміхнувся дуже ніжно і сказав: «Хто говорить – не знає, а той, хто знає – не говорить. Давай помовчимо». Я все життя пам’ятаю цю фразі та його очі, в яких було все – потрібно було тільки взяти самому те, що необхідно.

Ще одна цікава історія відбулася в невеличкій крамничці, де буддист торгував сувенірами та мандалами. Ми з приятелькою зайшли сюди та побачили, що на полицях стоять статуетки та образи з різних релігій. Не втримавшись, подруга почала запитувати: «У вас і Ісус Христос є, і Шива… Ісус Христос – Бог?» – «Так», – відповів буддист. – «А Шива теж Бог? І Саі-баба – Бог?», – продовжила подруга. – «Так», – почули ми у відповідь. – «Не зрозуміла, щось у вас дуже багато богів», – з подивом мовила моя супутниця. Буддист розсміявся: «Ви мені нагадуєте маленьку безглузду рибку, яка плаває в океані, всюди дивиться, а потім питає: “А де вода? Я не бачу води”». Саме тоді я усвідомила, наскільки глибоко та просто вони розуміють життя і Всесвіт.

Все, що ми шукаємо зовні, насправді є всередині нас, але саме тому його найважче знайти. Думаю, що кожен хоче знайти свій внутрішній всесвіт, але приходять до цього у різний час – хтось у молоді роки, хтось на схилі літ, а хтось так і не знаходить. Може, знайде у наступному житті!

Ваші батьки сприяли вашому пошуку, були для вас прикладом?

Мені дуже пощастило з батьками. Мабуть, у минулих життях я зробила щось дуже добре. У мене фантастичні батьки, фантастична сестра і фантастичні друзі. Я вважаю, що близькі за духом люди притягуються не просто так, напевно, що пару тисяч років ми ходимо десь поруч. Моя мама – історик і філософ, а тато – фізик. Їхні точки зору щодо духовного розвитку були різні – тато більш матеріальний, а мама навпаки. Тема маминої дисертації вже тоді звучала як «Віра. Духовний світ особистості», а тато прийшов до духовних практик саме через те, що не міг знайти в матеріальному пласті повного відображення відповідей на свої запитання.

Мої батьки, як і я, досі шукають відповіді. Зараз ми рухаємося паралельно, часто за обідом обмінюємося думками, враженнями про книги. Так, я вважаю, що мої батьки і раніше, і зараз сприяють моєму духовному пошуку, а я, як можу, допомагаю їм.

Кого можна назвати духовним лідером?

Я стикаюся з різними духовними лідерами і розумію, що цей статус треба заслужити і, може, навіть, не за одне життя. Багато людей, які не мають цього статусу, є набагато духовнішими, ніж люди з саном. Але я маю декілька прикладів, які викликають велику повагу.

Нещодавно пішов із цього життя блаженніший Любомир Гузар – людина фантастичної кількості світла, яке зсередини просто переливалося через край. Мало хто це помітив, але вперше за 1000 років патріарх православної церкви служив панахиду в греко-католицькому храмі. Це безпрецедентний випадок, але блаженніший Любомир був цього вартий, хоча він ніколи не мав патріаршого сану.

Дуже приємно також спостерігати за Папою Римським – для мене він сучасний взірець. Ми бачили багато Пап та патріархів і можемо порівняти. Те, що робить Понтифік – це просто фантастика. Він ламає всі стереотипи того, яким має бути очільник Ватикану і як треба вести паству. Цього року я побувала в Аргентині, і у мене склалося враження, що весь Буенос-Айрес – це особисті друзі Папи. Люди можуть годинами розповідати, де він їздив, у якому трамваї, яке мате пив, під яким деревом любив сидіти. Навіть у Римі, коли аргентинці п’ють свій мате на площі і Франциск проїжджає повз них, можна почути: «Папа, мате». Той зупиняє машину і пригощається. Саме через таке спілкування і допомогу, доброту і щирість можливі якісь зрушення і в душі, і в тілі, і в суспільстві.

Як прожити життя недаремно?

Авторитет можна завоювати лише власним прикладом. Якщо ти робиш свою справу не на публіку, а тому, що це твій спосіб життя, то люди бачать твою щирість. Можна одягати маску, грати якісь ролі, але прийде момент – і все відкриється. Краще бути, ніж здаватися. Люди, особливо близькі, завжди побачать фальш.

Потрібно пам’ятати, що кожен із нас приходить у життя зі своїм призначенням: хтось зробить відкриття, хтось виростить дитину, хтось подарує людству прекрасну музику чи вірші… Це в цьому житті, а в наступному у кожного буде інша місія. Пригадуєте: «Хорошую религию придумали индусы – Что мы, отдав концы, не умираем насовсем»? (В.Висоцький, Пісня про переселення душ. – Прим. «КЖ»).

...

Написать отзыв
Отзывы «У пошуках свого Всесвіту. Інтерв’ю с Діаною Поповою»

Ваше имя *:

E-mail *:

Текст сообщения *: