Його знаменитий «пльонтаризм» прикрашає багато галерей і колекцій мистецтва у всьому світі. Його творчість – результат досконалої майстерності митця і Божого дару. Навіть ті, хто не розуміє картин майстра, визнають його унікальний талант. Про народження, життя й місію своїх творів «КЖ» розповів наш геніальний сучасник – народний художник України.

Іван Марчук

Народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Член наукової ради «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі. Входить до рейтингів 100 геніїв сучасності британської газети The Daily Telegraph та міжнародної консалтингової компанії Greator Sinectics. Художником проведено близько 150 монографічних виставок на п΄яти континентах світу, створено тисячі полотен. Вплив його полотен на глядача порівнюють з дією 25 кадру, котрий впливає на підсвідомість і тому закарбовується в пам’яті назавжди.

Як людині почути голос душі?

Духовність – це не тільки церква. У деяких із них я бачу найменше духовності. Духовність – це творення духу. Я все життя шукав істини через йогу, через інші так звані «культи релігійні» – це була боротьба із самим собою. Йоги мені багато дали, особливо духовна йога. До буддизму вона не має стосунку, то зовсім інша категорія духовності. Я любив експериментувати над собою. Тіло є, то треба з ним щось робити. Після йогів мене дуже зацікавили Шелтон, Брегг, гігієністи, клініцисти, голод, сироїдіння, сокоїдіння. Усі ці технології випробував на собі. Було цікаво. Тепер надаю бажаючим консультації з дієтології. Та головне – не їсти того, що виробляється на фабриці та продається в пакетах.

Сходить сонце над Дніпром 2003

Іван Марчук «Сходить сонце над Дніпром». 2003. Полотно, темпера. 100х130

А що найголовніше у творчості?

Найголовніше у творчості – писати ті картини, яких ще не було. От і все. Береш полотно, дивишся на нього, думаєш – і починається діалог, чи не починається. Було в мене таке полотно, на якому я малював чотири картини і знищив, не закінчив його. Таке теж буває – не щастить, то й не щастить. А як щастить, то співається. Я більше люблю писати картини, на яких не знаю, що робиться. Форма до форми в’яжеться, в’яжеться, допоки не виросте в цілий «будинок», так би мовити. Імпровізація – це незнаний, невідомий світ, і художник потім стає не таким, як усі. І тоді він може серед мільйонного хору художників у світі знайти своє обличчя. Хто подивиться раз Марчука – то вже запам’ятає і впізнає всюди.

Пробудження 1992

Іван Марчук "Пробудження". 1992.Полотно, акрил, 100х120

За якими критеріями картину можна визнати хорошою?

Багато є критеріїв – кожна картина складається з певних форм, ритмів, колористики. Все повинно бути зроблене відповідно. Це як сформована новонароджена дитина – у неї є все, що потрібно. Так і в картині – всі компоненти мають бути.

Чим ви надихаєтеся?

Нічим. Я раб, котрий прикутий до мольберта. Як робітник, який стоїть біля конвеєра. Він може відійти, відпочити, погуляти, але є обов’язок. І в мене є обов’язок – народити щось велике.

Іван Марчук Золота симфонія.1994

Іван Марчук «Золота симфонія».1994. Полотно, акрил. 90х100

Як приходить відчуття, що картина вже на тому рівні досконалості, що додати нема чого?

То моє болюче місце – підписатися. От картина, і я до неї вертаюся і вертаюся… Ніхто не може сказати, скільки там вже сотень покладено мазочків і точок, формочок, а вони там ще потрібні! І я вертаюся до неї, і пишу другі, а потім – знов до неї, намагаюся її вдосконалити. То є формальне мислення, конструкція композиції, де має бути все і нічого зайвого. От твориться твір: є прості твори за конструкцією, а є дуже складні, і з того всякого «сміття», скажімо, треба зробити єдину композицію. І хтось дивиться та думає: «Невже це людина зробила?!» Це творіння, це муки і радості.

Якось прочитав книжку Ірвінга Стоуна «Муки і радості» про Мікеланджело. Я взяв її на голодовку – і за сім днів прочитав 900 сторінок. Вона мене кормила, так би мовити. І я дійшов висновку: чим менше людина їсть і спить та чим більше вона працює в радість, тим довше живе. У мене два улюблених одержимих художники – Ван Гог і Мікеланджело… А третій – я.

Іван Марчук. Автопортрет «У дорозі». 1986

Іван Марчук. Автопортрет «У дорозі». 1986. Полотно, темпера, 80х80

Інтерв’ю провели Наталка Тлумацька, Ірина Скрипак

Повну версію інтерв’ю читайте у № 5 за 2018 журналу-тренінгу “Колесо Життя”

КОММЕНТАРИИ : 0